Проведено переоцінку маси першої відкритої чорної діри

У 1964 році пара лічильників Гейгера, встановлених на борту геофізичної ракети, зареєструвала потужне рентгенівське джерело, розташоване по сусідству з блакитним надгігантом HD 226868 у сузір’ї Лебедя. Воно отримало позначення Лебідь Х-1.

Лебідь Х-1 в уявленні художника. Джерело: International Centre for Radio Astronomy Research

У міру накопичення даних про цю систему вчені запідозрили, що вона являє собою чорну діру зоряної маси, яка поступово поглинає речовину свого компаньйона. А джерелом рентгенівського випромінювання є акреційний диск, що оточує її. У 1974 році Стівен Гокінг і Кіп Торн навіть уклали жартівливе парі з приводу природи цього об’єкта. Гокінг поставив на те, що він не є чорною дірою. Через 16 років він визнав поразку, коли астрономи накопичили достатньо даних, щоб впевнено заявити, що Лебідь Х-1 дійсно містить гравітаційну сингулярність.
Донедавна вважалося, що маса загадкового невидимого об’єкта становить близько 14,8 сонячних, а маса HD 226868 — 21 сонячних, і вони знаходяться від нас на відстані 6 тис. світлових років. Але тепер у наукові довідники доведеться внести корективи. Під час серії спостережень, виконаних за допомогою масиву радіотелескопів VLBA, астрономи зуміли уточнити відстань до системи. Виявилося, що вона становить 7200 світлових років. Відповідно і блакитний надгігант має бути більшим, ніж вважалося раніше, а отже — яскравішим і масивнішим. Згідно з новими оцінками, його маса перевищує сонячну в 41 раз. Своєю чергою це означає, що його компаньйон також набагато важчий. Його маса у 21 раз перевищує масу Сонця.

Лебідь Х-1 в уявленні художника. Джерело: ESA/Hubble

За словами дослідників, наразі Лебідь Х-1 є найбільш масивною чорною дірою, виявленою в рентгенівській подвійній системі. Розрахунки показують, що для її утворення потрібен був би колапс світила, маса якого перевищувала б сонячну приблизно в 60 разів. Настільки високе значення кидає виклик сучасним уявленням про зоряну еволюцію, оскільки для цього необхідно, щоб втрати маси вихідною зорею в процесі її життєдіяльності були значно нижчими, ніж припускають наявні теоретичні моделі.

За матеріалами https://phys.org