Главная Статьи Сферичний кінь у вакуумі: як живуть космічні стартапи в Україні

Сферичний кінь у вакуумі: як живуть космічні стартапи в Україні

Марія Яроцька
Організаторка хакатону NASA Space Apps в Одесі та незалежна консультантка наукоємних стартапів

Космонавтика Статьи

Глобальна машина часу

Дякую тобі, боже, за глобалізацію. Серйозно, дякую. Найамбітніші, найдорожчі та найцікавіші проєкти людства стали можливими завдяки тому, що різні народи об’єднали зусилля та ресурси. Чи змогла би Панама побудувати канал на власні гроші? Чи мали б ми доступ до усієї інформації на світі, якби не інтернет? Чи змогла б Україна відправити в космос Леоніда Каденюка, якби не шатл «Колумбія»?

Космічні технології взагалі неможливо робити силами однієї держави. Усі воєнні таємниці рано чи пізно поширяться в даркнеті, супутники потраплять на радари, а важливий проєкт розвалиться без вченого з унікальною базою знань, якого можна відшукати лише на іншому боці Землі. ESA не зможе вивчати зорі Південної півкулі без обсерваторії в чилійській пустелі, Японія не знайде площу під власний космодром. Зрозуміло, до чого я веду? Екосистема space tech глобальна за походженням. Це означає, що навіть стартап з Камбоджі або Єгипту, який винайшов потрібну NASA технологію у себе в гаражі, може увійти у глобальну екосистему, знайти менторів та інвесторів, а прибуток реінвестувати в економіку власної держави. Щоб за 5-10 років нова генерація інженерів вивела проєкт на нову, ще більш фантастичну висоту.

Дехто каже, що Україна от-от безнадійно відстане від глобального прогресу. Мабуть, для деяких галузей це твердження справедливе: швидше за все, ми не зможемо наздогнати японську робототехніку або американську генетику.  Але ж є одна індустрія, яка може втягнути нас у довгоочікуване економічне диво. Ця індустрія — космос.

Погляньмо на класичну структуру екосистеми, яка потрібна, щоб забезпечувати будь-якій галузі інноваційний потенціал та постійний приплив свіжої крові, тобто успішний розвиток стартапів.

Що буде, якщо перевірити за цією інфографікою space tech екосистему в Україні? Майже всі пункти в наявності: державні та приватні компанії, навчальні заклади, підтримка донорів — це ми маємо. А чого не маємо — можемо дістати. Потрібно лише володіти англійською, мати базові навички спілкування та вміти шукати інформацію.

Чому ж за таких вихідних даних Україна досі не гримить космічними стартапами на весь світ? Спробуймо проаналізувати.

Фантастичні стартапери та де їх шукати

Останні три роки моя команда проводить в Одесі хакатони NASA Space Apps. Упродовж вихідних команди змагаються у вирішенні завдань NASA, і щороку в нашому місті для цього збираються понад сто людей. Аналізуючи, звідки на хакатон приходять люди, я з’ясувала, що у космічних стартапів в Україні є три основні категорії.

Перша та найчисленніша — академічні команди. Це можуть бути талановиті студенти або старшокласники під керівництвом викладача, який для них є лідером, ментором та візіонером водночас. А також молоді вчені, які працюють в університетській лабораторії над власними проєктами або над замовленнями від великих корпорацій. Останнім часом з’являються принципово нові гравці, що займаються інноваційним менеджментом у вишах та налагоджують зв’язки між бізнесом і науковцями. На мій погляд, це хороший знак для екосистеми: він каже про те, що на науку з’являється попит від бізнесу, й обоє прагнуть налагодити діалог.

Академічні стартапи можуть робити проєкти, спрямовані на популяризацію науки; забезпечувати попит на фундаментальні дослідження; розробляти прототипи, для виготовлення яких потрібні лабораторні умови та складне обладнання.

Головний виклик для роботи стартапів у вишах — бюрократія. Українські університети максимально неповороткі, однак не варто опускати руки. Підхід потрібно шукати й іноді на допомогу приходять якісь організації-конектори між бізнесом і університетом, які знаходять консенсус і зрівнюють швидкість руху приватного бізнесу та класичного державного університету. Річ у тім, що університет — це R&D центр за походженням, він не зрівняється зі штучно створеним відділом у компанії. Саме сюди бізнесу потрібно приходити по технології та кейси для венчурних інвестицій. Це, можна сказати, золота жила.

Павло Коєн, засновник ГО «Фонд підтримки інновацій», який співпрацює з ОНУ ім. Мечнікова

Лабораторія Мехатроніки й робототехніки ОНАХТ, більш відома як FabLab MiRONAFT, утворилася наприкінці 2013-го. Нам вдалося переконати керівництво, що ініціатива не йде всупереч усім канонам наукової школи, а скоріше просто доповнює її. До того ж, у нашому великому місті не було великого єдиного центру робототехніки: відсутнє місце, куди будь-який винахідник або стартапер міг би прийти та, безкоштовно скориставшись необхідним обладнанням, створити прототип своєї розробки. Саме тому наш фаблаб і з’явився. До того ж, ми завжди хотіли спробувати свої сили на всесвітній арені інженерів, а кращий спосіб це зробити — брати участь у хакатонах та челенджах. Тому ми стали регулярними учасниками Spacer Hackathon, Space Apps Challenge, EGAP Challenge і т.д. Організація таких заходів у нашій країні дуже важлива складова для розгортання інженерної екосистеми.

Віктор Єгоров, засновник FabLab MiRONAFT

Друга категорія — внутрішньокорпоративні стартапи. Для таких команд у США навіть придумали назву interpreneur, що означає «внутрішній підприємець». На Заході такі команди виловлюють на старті, забезпечують ресурсами та благають розвиватися всередині компанії заради загального прибутку. В Україні тільки деякі найпрогресивніші корпорації зрозуміли, що інтерпренери — це найцінніший людський ресурс, а заохочення їх до самоорганізації — гарний спосіб мотивувати співробітників. Розвиток таких стартапів дає команді перевагу на старті (люди продовжують отримувати зарплату), а компанія забезпечує ексклюзивний доступ до результатів роботи.

Внутрішньокорпоративні стартапи можуть робити проєкти, що відповідають на актуальні виклики материнської компанії; розробляти ноу-хау з метою перетворити їх на продукт або послугу, на якій можна заробляти.

Власний стартап — це чудова гімнастика для розуму і прокачування нестандартного мислення для функціональних і продуктових команд. Більш ефективне опрацювання командної взаємодії складно придумати. Хакатон дає можливість розширити свої межі сприйняття реальності та побачити інші коридори мислення. Саме тому ми беремо участь у хакатонах NASA Space Apps з 2017 року і пропускати не збираємося.

Тетяна Кіпіані, директорка з навчання та розвитку персоналу Vodafone Україна

Академічні стартапи зазвичай не люблять у західних акселераційних програмах: вчені звикли до роботи в певному ритмі та режимі, вони без захвату сприймають поради та не хочуть грати за загальними правилами. Корпоративні ж стартапи часто не приймають в акселератори тому, що вони не готові усвідомити себе як окремий проєкт та розвиватись відповідно. Зовсім інша історія — незалежні стартапи. Їхнє існування відбувається за своїми законами, а досвід успіху, якщо такий взагалі трапляється, унікальний для кожної команди. Але саме в цій категорії, на мій погляд, приховані найсміливіші ідеї. Коли проєкт не є відповіддю на певний виклик конкретного замовника, коли учасники не мають доступу до лабораторного обладнання або фундаментальних знань, коли команду об’єднує лише спільна мета — шанси на появу справжнього єдинорога суттєво збільшуються. Перспективи на успішне проходження інкубаційних та акселераційних програм у таких стартапів теж вищі, оскільки для них це єдина можливість зростання.

Незалежні стартапи можуть добувати корисні копалини на астероїдах; шукати життя на інших планетах; робити неможливе з двох мікросхем та батарейки.

За чотири роки існування Vernadsky Challenge ми отримали понад 650 заявок, 32 проєкти перейшли в стадію прототипування  або пілотного виробництва, а 8 – брали участь у найбільших світових виставках CES і TechCrunch Disrupt. Мета Noosphere — не просто стимулювати розвиток стартап-культури, а створити екосистему, в якій ідея зможе реалізуватися в успішний проєкт. Vernadsky Challenge — лише частина цієї екосистеми. Для стартапів, які шукають не просто фінансування, а зацікавлені в експертизі й менторстві, ми запустили мережу лабораторій Noosphere Engineering School на базі провідних технічних вишів України. Наша ціль — популяризувати й стимулювати інноваційну та підприємницьку діяльність серед молоді.

Михайло Рябоконь, Голова правління ГО «Асоціація Noosphere», Голова комітету журі Vernadsky Challenge. 

Сію, вію, посіваю

Незалежно від походження кожний стартап проходить певні стадії розвитку, першою з яких має бути посівна, або seed. Де шукати космічні стартапи на сід- стадії? Не помилюсь, якщо скажу, що такі проєкти будуть десь поруч зі словами «хакатон» або «челендж».

Додатково до цих програм при технічних вишах існують програми підтримки стартапів, зараз вони є майже в кожному місті. Найбільша з них — у Києві — Sikorsky Challenge при КПІ, також досить відомі Tech StartUp School Львівської політехніки та CIG R&D LAB Одеського політехнічного університету. Про результати роботи таких програм говорити зарано, оскільки виші тільки-но усвідомили необхідність підтримки стартапів і вчаться з ними працювати системно. Сподіваюся, що за 2-3 роки можна буде написати цілу статтю про такі програми, але поки що — без зайвого оптимізму.

А що далі? А далі буде…

Не дивно, що після успішного дебюту на хакатоні або челенджі сліди багатьох стартапів зникають. Адже ні інкубаційної, ні акселераційної програми для space tech проєктів в Україні поки що немає. Але ж ми пам’ятаємо, що космос — це глобальна галузь, для якої не має меж? Тож розглянемо основні закордонні програми, до яких може потрапити перспективний український стартап.

Звичайно ж, якщо стартап потрапить в одну з цих програм, його шанси на тріумфальне повернення в Україну майже дорівнюватимуть нулю. А тому усі гроші та зусилля, які держава, корпорації та волонтери космічної спільноти витрачають на популяризацію космосу,  організацію хакатонів та ідеатонів, додаткову освіту та інші спроби підживити екосистему, не будуть реінвестовані в українську економіку. Є ким пишатись, але немає з кого зробити шоукейс.

Космічні єдинороги

Тож навіщо легалізувати приватне ракетобудування та витрачати час на фантазії про український космос? Ми вирощуємо інженерів у Дніпрі, будуємо космопорт на Одещині (так, рік тому одеська мерія дійсно це обговорювала), надихаємо сотні школярів та студентів ідеями колонізаторства екзопланет, але насправді не можемо нічого запропонувати молодій команді, що задіяла в проєкті космічні технології та прагне розвитку. Причина в тому, що найбільші українські space tech підприємства та проекти ще не встигли переорієнтуватися з планової економіки на глобальну. Де там кидати виклик стартапам, коли у нас є супутник «Либідь», борги Южмашу і всі інші незакриті гештальти Держкосмосу? Інерція однієї з найскладніших галузей української промисловості настільки велика, що розвернути цю машину можливо лише завдяки титанічним менеджерським зусиллям.

Але атлант розправляє плечі. Ми вже можемо будувати ракети без ліцензування та дозволів, і нам нічого за це не буде, навіть якщо укладати контракти з іноземними компаніями. На глобальному ринку з’являються компанії з українським корінням, і навіть потрапляють у списки партнерів місячної програми NASA. Новий голова Держкосмосу обіцяє корпоратизацію гігантів космічного кластера, а це означає новий рівень прозорості та відкритості. На цьому рівні вже можна буде розмовляти про залучення «розумних грошей», тобто таких інвесторів, які не лише виписують чеки, але й надають менторську підтримку. Коли вони почнуть заявляти про свою готовність працювати з українцями, коли кількість космічних стартапів сягне понад тисячу, коли у нас з’явиться власна акселераційна програма для таких проєктів, от тоді вже ми можемо чекати на появу перших єдинорогів. Адже у нас є все для того, щоб вони з’явилися: досвід перемог і поразок, повний цикл виробництва космічних апаратів, величезний кадровий потенціал та готовність ризикнути заради великої мрії.

Кілька років тому я була на лекції засновника однієї з приватних американських space tech компаній Ріка Тамлінсона. Він намагався пояснити, навіщо людству повертатись на Місяць. Адже холодна війна давно в минулому, зворотний бік супутника ми побачили і бази інопланетян там не знайшли. Навіщо ж витрачати гроші та час? Мені дуже сподобалася відповідь пана Тамлінсона: бо  Місяць прямо над нами. Бо він є, а ми знаємо, що можемо туди дістатися. Так чому би не спробувати? Це, мабуть, найвеличніший та найсміливіший вчинок, який тільки здатна зробити людина просто тому, що може. Гадаю, про це варто думати людям, які зважились розпочати космічний проєкт. Не буває індустрії, крутішої за космос, а тому ми повинні дати їй шанс, і побудувати нарешті екосистему для стартапів — мрійників, візіонерів та справжніх єдинорогів.

Поделиться